Життя, котре врятувало місто. Згадуючи полеглого правосекторівця Ігоря Іванова

Життя, котре врятувало місто. Згадуючи полеглого правосекторівця Ігоря Іванова
Два роки тому одесити відстояли своє місто у протистоянні з проросійським табором, зокрема ціною життя десятника одеського "Пр····о се····а" Ігоря Іванова.
Травень. Одеса. Славнозвісна вулиця Дерибасівська осяяна теплим промінням - провісником початку курортного сезону. Туристи підтюпцем поспішають до екскурсоводів в електромобілях, закохані парочки прогулянковою ходою чимчикують до однієї з кав'ярень, хтось швидкує на роботу, розмахуючи в такт кроків паперовим пакетом з McDonald's. Буденність з ноткою легковажності південного курортного міста гарно відчувається на початку травня. Всі ці люди квапливо мигтять побіля портретів з жалобною стрічкою на залізній загорожі на розі вулиць Дерибасівська та Преображенська. Ланки на ланцюзі обв'язані синьо-жовтими та червоно-чорними стрічками, портрети ж завжди обрамовують свіжі квіти. Та як багато людей знає, що це за люди і яку роль в історії міста доля підготувала їм? Якщо зупинитися, щоби зазнимкувати цей меморіал чи принести квіти сюди, хтось із перехожих, в кого цікавість переборе тактовність, неодмінно запитає: "А хто це?". Це перші загиблі 2 травня 2014 року - "майданівці" Ігор Іванов та Андрій Бірюков. Вони загинули під час вуличних протистоянь в Одесі, коли активісти проросійського табору напали на мирну ходу "За єдину Україну" і застосували вогнепальну зброю. Тоді одесити відстояли своє місто у складній вуличній битві.


Торік батько загиблого Ігоря Іванова отримав за свого сина орден "Народний Герой України", котрого нагородили посмертно. Ця нагорода - відзнака українського народу. Що ж ми знаємо про народного героя - Ігоря Іванова? Десятник одеського "Пр····о се····а", юрист за освітою, він пройшов Майдан у Києві та Одесі, людина, котра намагалася змінити систему. Спробуємо з калейдоскопічних оповідок тих, хто його добре знав, осягнути цю особистість. За характером Ігор був мовчазним та потайливим, тому збиратимемо портрет з окремих штрихів.




Надійний друг, відповідальний командир, порадник і наставник
Світла людина, Людина з великої літери, добрі очі і доброзичлива посмішка, спокійність і надійність - це те, що першим спадає на гадку друзям і побратимам Ігоря Іванова при згадці про нього. Про загиблого десятника одеського "Правого cектора" розповідають як про друга, котрого хотілося б завше мати поруч з собою.


Друг "Синій"
Ігор, по суті, - перший десятник одеського "Пр····о се····а". Тому і псевдо у нього - "Чірік". Чірік - це з вуличного жаргону "десятка"... Ігор був дуже обережною людиною. Він ніколи повністю не розкривався нікому. Але людину можна просто відчувати. Буває, від людини віє негативом. Ось із Ігорем навпаки - позитивом. Всі до нього тягнутися. Він відрізнявся від багатьох хлопців. У нас в основному студенти, готові зірвати, бігти. Ігор більш вдумливий...
Друг "Гайдар"
Ми знайомі були по організації, а потім відносини набули дружнього характеру. Ігор був моїм десятником. Він був мовчазним людиною, вдумувався і вслухався в усе. Незважаючи на те, що Ігор був мовчазний, він завжди був відкритий для діалогу, з ним можна було обговорити будь-яку проблему. Він завжди готовий був допомогти - порадою, своїм часом, вчинком. Приміром, у нас був боєць, який навчався в Юракадемії, йому потрібно було терміново написати дипломну роботу, і Ігор зголосився йому допомогти - наводив приклади, направляв, показував, на що звернути увагу, як побудувати роботу. Людина дійсно була дуже чуйною і дуже надійною. Саме таких друзів у першу чергу ти хотів би поруч з собою бачити. На вигляд - тихоня, а на ділі - як стіна кам'яна...
Вадим Кись
Мы познакомились с Игорем на 2-ом курсе. Жили в одном общежитии и сдружились. Сказать, что Игорь был лучшим другом - ничего не сказать. Такого друга, как он, у меня больше нет. Он мне был ближе даже, чем родной брат. Он всегда мне помогал, даже если я не обращался с просьбой - он сам вызывался помочь. Как-то я хотел привлечь внимание девушки - собрать из зажженных свечек под ее окном сердечко. Но я понимал, что сам не справлюсь - нужно было расставить 400 свечек. Игорь сразу же приехал, я договорить не успел - он уже все бросил и спешил на помощь. По натуре он очень хороший и отзывчивый человек. Он очень бескорыстный и светлый... Я не слышал, чтобы кто-то говорил о нем плохо. В нем было столько плюсов - казалось, что нет ни одного минуса.


Друг "Бейл"
Ігор був моїм десятником. Він був порядною людиною і якихось недоліків я в ньому не помічав. Це була дуже добра людина. Я бачив багатьох людей, котрі хотіли йти в бій, битися і виглядали вони по-бойовому. Ігор не змахував на них. Він був спокійним, урівноваженим і мав добрі очі.


Друг "Гайдар"
Дивлячись на нього, не скажеш, що він - боєць "Пр····о се····а", на вигляд - звичайний хлопець. Є хлопці, які хизуються своєю силою, безстрашністю. Ігор за такими осторонь спостерігав і мене цьому навчив: зараз, коли нікого немає, така людина спереду стоїть напоказ, а коли буде ситуація - може втекти. Ігор дуже швидко довіру завоював. На нього завжди можна було покластися, і він людей таких же біля себе збирав. Думаючих.
Друг "Колумб"
Ігор мені відразу запам'ятався. Коли тільки "ПС" організовувався в Одесі, у нас були різношерсті люди - з вуличних субкультур, ультрас. Вони трішки дикі - бойові. А він постійно спокійним був. У ньому не було агресії. Він не ліз на рожен, як багато хто, щоб показати - ось я весь такий крутий. Ні, він завжди був на передовій, але він просто робив те, що потрібно.
Друг "Гайдар"
За своїх людей Ігор переживав і відчував відповідальність. У нас завжди було багато молодих хлопців. Ігор людей молодше 18 років на акції не допускав. Скільки у нас було сутичок з "Куликовськими" (проросійські активісти, довгий час що базуються на Куликовому полі в Одесі, - censor.net.ua) - Ігор ніколи ззаду не стояв. Він завжди був у перших рядах і своїх людей тримав у себе за спиною. Завжди приходив одним з перших і йшов одним з останніх. Коли "куликовці" прийшли до Дюку (пам'ятник герцогу Де Рішельє - локація збору одеських "майданівців" - censor.net.ua), І була сутичка, він стояв в ланцюзі, попереду. Ігор був таким собі польовим командиром. Він не ховався: "Ви йдете, я зараз підійду" - він постійно був зі своїми людьми. Вони це бачили, тому за ним і йшли.
Друг "Вінницький"
Як керівник, Ігор вселяв довіру, спокійно і впевнено віддавав накази, і хлопці слухалися його. Ігор увійшов у моє коло довіри. За кілька днів до подій 2 травня, на Трасі здоров'я у нас було тренування: бігали, віджималися, рукопашний бій. Тоді Ігор запам'ятався тим, що він на тренування відразу ж після роботи прийшов - в джинсах і в туфлях. Так і бігав у них. Так як всі були одягнені по-спортивному, то над ним сміялися, жартували - і він у відповідь сміявся. Ігор був людиною веселою і позитивним. А до тренувань ставився з усією серйозністю; йому було все рівно, в чому тренуватися - він просто працював над власною фізичною підготовкою. На жаль, це був останній день, коли ми спілкувалися ... Увечері 2 травня я дізнався, що він загинув. Ми втратили гідну людину, сильну особистість, героя української нації.
Подруга "Аскетка"
Він був одним з перших призначених десятників в одеському "Правому секторі". Потім люди змінювалися, але його не замінювали. Загалом, ми йому довіряли. Він був відповідальним. Був дуже справедливим і чесним. Діяв завжди правильно. Але був трішки наївним, по-дорослому наївним. Коли 18 лютого 2014 року на Майдані були запеклі бої, ми разом з Ігорем з Одеси виїжджали. Тоді не всі розуміли, куди їдуть, а я і ще 1-2 людини розуміли, що можемо вже не повернутися додому: або буде по-нашому, або вже ніяк не буде. А Ігор, як мені здається, не припускав, що може померти - він вірив, що все буде добре. 20 лютого нас підняли вранці за тривогою, ми швидко зібралися і побігли на барикади. А в Ігоря був жовтий спортивний шолом. Він не боявся в ньому залізти на барикаду - я на нього кричала тоді: "Злізь, мішень для снайпера!". Шолом в око кидався, але він не боявся. Просто робив те, що має. А ще, можна сказати, він - сімейна людина. Був дуже вихованим. Не палив, не пив. Мав особливе почуття гумору.


Друг "Гайдар"
Ігор завжди посміхався. У нього були добрі очі. Він дійсно був дуже світлою людиною. Чесно кажучи, він для мене взагалі без вади був: не курив, не пив, не матюкався - взагалі лайки з його вуст не чув. Крім того, він був дуже дисциплінованим і нас цим заражав: ти дивишся на людину, думаєш, чому він так чинить, усвідомлюєш причини - і це стає заразливим. Змінював нас на такому ментальному рівні. На жаль, ми не так довго були знайомі, але відчуття, спогади про людину найприємніші залишилися. Ось як в книжках у героя буває наставник, який направляє, вказує на помилки, підказує, що не тикаючи, а просто за ручку бере і показує. Ігор був з таких людей.
Гаряче серце, холодний розум
Десятник одеського "Пр····о се····а" Ігор Іванов направду був прикладом для своїх молодших побратимів. Часом він виконував роль такого собі запобіжника: його спокій і розважливість, дисциплінованість та принциповість допомагали впоратися з шаленими ситуаціями протистоянь в місті.


Друг "Бейл"
Під час небезпеки він поводився дуже спокійно, що ламало всі стереотипи. Коли людина під час надзвичайної ситуації поводиться спокійно, врівноважено, ще й встигає давати команди, то це саме той десятник, саме той "польовий командир", який повинен бути. І він був у нас… Паніки, істерики - це не про Ігоря. У нього завжди було гаряче серце і холодна голова. Він був не з тих керівників, хто самостверджується за рахунок інших і ставиться зверхньо до підлеглих. Він був такий самий, як ми, - за тілом, за духом. Він був побратимом. Я знав, що ця людина надійна, ніколи не відступиться, не розвернеться, не втече.
Друг "Синій"
Були моменти, коли багато хто біля Дюка рвався йти на Куликове поле. Ігор був розважливим. Він розумів, що ось так з касками та кийками йти - це не те. Були чутки, що у них зброя є. Одного разу ми дуже довго чекали рішення - йдемо або не йдемо туди... Тоді вирішили відкласти цей "хрестовий похід". У такі моменти було складно, але разом з тим було видно, що від кого очікувати, хто підведе, хто боїться. Ігор не боявся. Він знав, куди він іде, на що і навіщо.
Вадим Кись
Игорь хотел служить в армии. Он не из тех, кто отказывается идти в армию. Он этого хотел. У него старший брат служил, и Игорь хотел на него равняться. Игорь был скрытным, о некоторых моментах не рассказывал даже родителям и мне. Он не сказал, что идет в армию ни родителям, ни мне. Мы тогда учились и жили в общежитии. Я вернулся раньше и ждал Игоря, а вместо него пришел его староста с каким-то мужчиной (как оказалось, это был папа Игоря) и расспрашивали, где Игорь. Я ответил, что в университете, наверное, еще. А отец говорит, что Игоря забрали в армию. Я был в шоке: как - в армию? Он же ничего не сказал. Он такой: если решил - то решил. Игорь служил в ВДВ, гордился этим, а когда вернулся, то остался таким же, как и был раньше. Часто бывает, парни возвращаются с завышенной самооценкой: вот я служил, а ты - нет, ты - никто, а я крут! Игорь таким не был. После армии он не изменился, разве что стал еще более смелым.


Друг "Гайдар"
Ігор був десантником. Дуже часто він у політичному і військовому плані роз'яснював нам ситуації. На той момент ми вже обговорювали можливість військового вторгнення на Україну, і які території в цьому випадку потраплять під конфлікт. Одесу Ігор визначав під зону гіпотетичної інтервенції, так як поруч Придністров'ї. Ми обговорювали потребу зміцнення кордонів, який повинен бути контроль, що потрібно робити.
Друг "Бейл"
Гадаю, Ігор міг би бути надією на зміну нашої судової системи. Таких людей реально не вистачає. Ігор був принциповою людиною. Він працював у суді статистом, а якось йому запропонували посаду помічника судді. Однак, Ігор не згодився. Хоча це кращі перспективи, зарплата тощо. Не погодився, тому що у такому випадку доводилося б переходити ті межі, за котрі не пускали його принципи. Він не хотів обманювати людей. Але Ігор був такою людиною, що міг не лише в суді себе реалізувати. Він був дуже різнобічним і цікавим. Таких насправді дуже мало.
Вадим Кись
Игорь очень принципиальным был. Работая в суде, он видел коррупцию. И он хотел это поменять. Именно для того, чтобы что-то изменить в стране в лучшую сторону, Игорь пошел в "Пр···й с···ор". Он всегда защищал тех, кто нуждался в этом, кого обижали. Современный Робин Гуд. И от повышения в суде отказался принципиально. Он бы никогда ни за что не взял взятку! Если бы он согласился, то либо его уволили бы, либо он сам уволился бы: он не мог терпеть несправедливость, но один в поле не воин.
Друг "Гайдар"
Ігор не хотів працювати на ту систему. Казав: "Я буду працювати на систему лише тоді, коли вона зміниться та буде працювати на людей". Він принциповий був. І скромний. Була така ситуація. Під час Майдану якось неподалік від Дюка у нас була нарада в кафе, ми звідти вийшли і почули, як жінка кричить "Держите вора!", а попереду біг хлопець з ножем. І Ігор був першим, хто туди рвонув - він на злодія стрибнув і уклав його. Коли після цього йому сказали, мовляв, зараз підемо на Майдан - розкажеш про це, Ігор відповів, що ні, він цього не хоче, нехай хтось інший розповідає. Йому не хотілося слави. Він просто брав і зробив.
2 травня 2014 року: точка неповернення
2 травня 2014 року Ігор Іванов традиційно був у перших лавах. Він встигав йти уперед на супротивника, водночас координувати дії, робити зауваження щодо амуніції своїм бійцям. А ще тоді він віддав свого яскравого жовтого шолома своєму побратимові - лідеру одеського "Пр····о се····а" Сергієві Стерненкові. Під час Майдану у Києві вони, як земляки, взяли собі для захисту два однакові жовті спортивні шоломи, однак 2 травня Стерненко не знайшов свого шолома, тому Іванов віддав другові свій. І коли Ігоря не стало, скельце шолома дало тріщину - без удару, просто саме по собі. Така містична деталь не поодинока. В університетського друга Ігоря, Вадима Кися, тоді зненацька сам по собі зупинився механічний годинник. Обірвані життя Ігоря Іванова та Андрія Бірюкова були для "майданівців" несподіваними і справжнім шоком. Для одеситів, котрі не збиралися вирушати ходою "За єдину Україну" з Соборної площі, а на ту мить перебували вдома, загибель українських патріотів-активістів стала поштовхом вийти на вулицю, знайти можливість приїхати до центра міста попри транспортний колапс і взяти участь у відстоюванні свого міста. Смерть і свавілля призвели до усвідомлення: це не просто вулична бійка - це загроза миру.


Друг "Колумб"
Смерть Ігоря - точка неповернення. Якщо до цього намагалися вийти ще на якийсь діалог, загроза не сприймалася занадто серйозно, думали, що буде черговий махач, то після цього прийшло усвідомлення: все - або вони переможуть, або ми. У паблік в Інтернеті напередодні 2 травня писали: "бейте укров, убивайте укров". Ми прихопили на марш каски, хто які знайшов, палиці якісь - що було, то і взяли. 2 травня Ігор, як завжди, був попереду. Коли нас оточили на Грецькій вулиці, він одним з перших побіг на Дерибасівську. В принципі, тому й сталося те, що сталося: він першим йшов. Коли побачили, як Ігоря забирає "швидка", злість закипала. А міліція тоді не діяла або прикривала щитами сепаратистів, через їх спин стріляли, а вони не намагаються цих людей "пакувати", Фучеджі (колишній заступник начальника міліції з громадської безпеки в Одеській області Дмитро Фучеджі - censor.net.ua) Спокійно ходить поруч ...
Друг "Бейл"
Гадаю, цієї ситуації можна було уникнути, якби міліція працювала тоді так, як треба, і СБУ. Крайньою точкою було вбивство Ігоря. Після боїв на вул.Грецькій при переході на вул.Дерибасівську хтось знітився, хтось пішов геть, хтось просто фотографував на Соборній площі біля фонтану. Але після цих пострілів, після того, як дізналися, що з нашої сторони є "200-тий", багато простих людей - не з "Самооборони" і не "Пр····о се····а" - побігло на "сєпарів" у кулачний бій - без амуніції, в шортах і майках. Як вони провезли автомат в центр міста і почали стріляти? Як це допустили? Вбивства - це та точка, яку ні в якому разі не можна було дозволяти.
Друг "Синій"
Я тисячу разів прокручував в голові: а як би все було, якби тоді поруч був я? Я б, напевно, побіг за ним і кричав, що нічого бігти першим. Таке відчуття, що якби я був поруч, то міг би його зупинити, щоб не біг попереду. Але ніхто ж не думав, що противник прийшов зі зброєю. Думали, що все як завжди. Ну що це буде? Синці та садна, ну нехай руки зламані та кулаки побиті. Ніхто не припускав, що будуть стріляти. І куля-дура потрапила між ременем і бронежилетом.
Подруга "Аскетка"
По суті, якби не було цієї битви, смерті Ігоря, смерті Андрія (Андрій Бірюков - активіст Майдану, загиблий від вогнепального поранення 2 травня 2014 року в Одесі під час нападу проросійських сил - censor.net.ua), у нас тут були би тисячі смертей, як на Донбасі, тому що був той самий сценарій - все розвивалося ідентично. Ігор своїм життям, на мою думку, врятував тисячі життів.
Друг "Гайдар"
Людина віддала своє життя за те, щоб тут, в Одесі, все було спокійно, щоб тут нічого не літало, щоб не димилося і не вибухало. Думаю, Бог забирає найкращих передчасно. Це дійсно дуже велика жертва, особливо таку людину. Але якби люди не підтягнулися після смертей, зрозуміло, як би розвивалися події: спочатку б вони задавили сам марш, а потім - у них же була зброя з собою - вони б пішли, швидше за все, на ОДА, на облуправління МВС. Не може бути, що вони прийшли зі зброєю просто задавити мирну ходу, розвернутися і піти - такого не буває. Слава Богу, що нас більше виявилося. У нас тут уже танки могли кататися. Наслідки могли бути набагато важчими. Поки невідомо, що попереду нас чекає, але не треба сидіти вдома і не потрібно боятися, тому що твоїм страхом хтось скористається.
Кісєльов-stile: казки проросійського табору про "сакральну жертву"
Довкола пожежі в одеському Будинку профспілок (БП) на Куликовому полі вже вигадано цілий оберемок фейків. На початку кожного місяця "куликовці" збираються на мітинг, приносячи не лише квіти, а й дитячі іграшки, чіпляючи таблички зі сповіщеннями штибу "тут загинула моя власниця". Насправді серед загиблих не було дітей, але мітингарі вперто приносять саме іграшки, граючи на емоціях необізнаної аудиторії. Влаштувавши віче з нагоди півтораріччя з дня трагедії, "куликовці" почепили на площі плакат, котрим сповіщали перехожих, що в БП "спалили 300 одеситів". Нагадаємо, у звіті Міжнародної консультативної групи з розслідування трагедії в Одесі 2 травня 2014, опублікованому на сайті Ради Європи у листопаді 2015 року, зазначено, що у Будинку профспілок загинуло 42 людини, з них 34 людини загинули в результаті безпосередньо в наслідок пожежі, а вісім людей - у результаті падіння з висоти. Таку різницю між цифрами "куликовці" пояснюють буцімто наявністю в Одесі безіменних захоронень задля зменшення статистики, але доказів не наводять. І ось останніми місяцями у "куликовців" з'явилася нова сенсація: стверджують, що свого десятника Ігоря Іванова "ПС" обрав "сакральною жертвою", і загинув парубок від рук своїх побратимів, мовляв, аби дискредитувати "Антимайдан". Активісти одеського "Пр····о се····а" розводять руками - це маячня, яка не лише суперечить фактам і фото- і відеофіксації тих подій, а й виходить за рамки розуміння: Ігоря справді любили і поважали в організації.
Друг "Синій"
Начувся про цю "сакральну жертву"... А Боцмана ми їм заслали - маленького такого непомітного Боцмана ("Боцман" - активіст "Антимайдану" Віталій Будько, який стріляв 2 травня в центрі Одеси з вогнепальної зброї, - censor.net.ua). Це рашизм головного мозку. Брєдням на рівні Кисельова вони можуть вірити більше, ніж тому, що бачать перед собою.
Друг "Бейл"
Я гадаю, що цю тезу навіть не потрібно спростовувати: є факти, є фотографії, є відео, гадаю, є свідки, котрі бачили, як Боцман був там зі зброєю і як він стріляв по людях на Дерибасівській. Є матеріали слідства. Це навіть спростовувати не треба. Головне, що я знаю, хто то був і хто то зробив.
Подруга "Аскетка"
На фото і відео все видно: хто на кого напав, хто стріляв, хто прийшов з амуніцією і зброєю, а хто просто маршем збирався йти.
Гартування побратимів ментальними змінами
Знайомство з Ігорем Івановим залишило позитивний відбиток на характері кожного, хто з ним спілкувався. Побратими "Чіріка" в один голос стверджують: його дисциплінованість, його зваженість і розсудливість, спокій і рівновага були направду заразними. Зміни відбувалися на ментальному рівні: люди просто переосмислювали певні речі.


Друг "Синій"
Після спілкування з Ігорем вчишся спокою. Особливо в якихось екстремальних ситуаціях, коли навколо паніка, і хочеться відразу бігти і щось робити. Тепер же більше розсудливості є, більше спокою і розуміння, що не потрібно діяти згарячу.
Друг "Бейл"
В деяких ситуаціях, коли не можна панікувати, я намагаюся брати приклад з Ігоря і бути зібраним, спостерігати і чітко розуміти, що коїться і що може статися. Намагаюся взяти від нього спокій і рівновагу.
Друг "Гайдар"
Після знайомства з Ігорем у мене по життю правило з'явилося: слухати, думати, мовчати... Потрібно - значить потрібно, йдеш і робиш.
Вадим Кись
Мы с Игорем похожи по натуре. Но, в сравнении с ним, у меня меньше смелости было. От Игоря я взял частичку смелости.
Післямова. Пам'ять як продовження чину героя
Винного у загибелі Ігоря Іванова досі не знайшли. За інформацією активістів "Пр····о се····а", окреме провадження за фактом вбивства не було відкрито, підозрюваного не визначено. Бійці ПС припускають, що Ігор загинув від руки проросійського активіста на псевдо "Боцман" (Віталій Будько), котрого зафільмували в момент стрільби з вогнепальної зброї в локації, де було вбито Іванова. Сам "Боцман" в інтерв'ю виданню "Думская" спростовував наявність вогнепальної зброї, заявивши, що мав при собі муляж, придбаний на Одеській кіностудії, однак, там у свою чергу спростовують факт покупки.
Незалежна громадська група розслідування "2 травня" аргументовано доводить, що Віталій Будько стріляв саме з вогнепальної зброї.
Зрештою, хоч хто був убивцею - "Боцман" чи хтось інший, - винний досі на волі. Два роки по трагічних подіях сплинули динамічно, а близькі і друзі Ігоря Іванова досі здебільшого говорять про нього в теперішньому часі. Вони відчувають його присутність завдяки всьому, що навчилися в нього, завдяки розпочатій ним справі, котру патріотичним одеситам нині слід завершувати. Особливо тепер, коли в Одесі знову неспокійно, побратими Ігоря Іванова, як свого часу він сам, розсудливо і зібрано намагаються протидіяти "розгойдуванню" міста. Вони знають, що їхній побратим - герой, котрий не пустив до морської столиці України війну!


Портрет пензля Марії Мостовчук для проекту "Ідентифікація: Ми"

За матеріалом Діани Пілігрім для Цензор.нет