Мы в соцсетях. Подпишись!

"ХХІ сторіччя - це сторіччя метафізичних держав", - спікер ПС Дмитро Савченко. Частина 2

"ХХІ сторіччя - це сторіччя метафізичних держав", - спікер ПС Дмитро Савченко. Частина 2
Друга частина інтерв'ю з речником ПС Дмитром Савченком.
(Перша опублікована за даним посиланням)
Багато було розмов про те, що неможливо жити ідеями сторічної давнини. Що ідеї мають бути адаптованими до викликів сучасного світу. Якщо можна так висловитись - модернізуватись. На Ваш погляд, це реально?
Я проти того, щоб перетворювати нашу ідею в "патріотизм бамперних наліпок". Коли формотворча Ідея трансформується в бамперні наліпки вона стає поверхневою, мілинною і попсовою. Я проти канонів маскульту у метафізиці. Втім, якщо людина зацікавилась нею, вона мусить занурюватись в її глибини. Націоналізм - це ідеологія широких просторів. Ми не повинні подавати наші принципи у вигляді симпатичної смачної цукерочки для мас. У протилежному випадку ми втрачаємо свою сутність. Кожен з нас має спонукати обивателя працювати над собою і абсорбувати в себе ту світоглядову матрицю, яку ми пропонуємо.
Щодо модернізації, то це питання, для мене є дуже гострим, оскільки мною не раз актуалізувалася ця проблематика. Нам необхідно зважати на науково-технічний прогрес. Ми живемо в постіндустріальному суспільстві, в епоху інформаційних технологій, в часи активного розвитку діджитал та нано-індустрії. Все це колосально вплинуло на моделі та специфіку сучасного суспільства, а також на картину світу модерної людини. Тож маємо на весь цей "шизофренічний постмодерн" шукати симетричні відповіді з боку здоровоглуздого прогресивного патріотизму. Як на мене, український націоналізм має переходити на дещо імперіальну основу (imperare - володіти, панувати), пропонувати нову програму розвитку нації покладену на основу наступальних (а не оборонних) дій. Українці певною мірою — нереалізовані в історичному континуумі, тож настає наша черга приміряти на себе місію локального лідера та інженера нової великодержавності.
Українці починають розуміти, що москалям, рівно як і Заходу, ми потрібні лише як розмінна монета; єдиний варіант нарощувати м'язи самим та покладатися виключно на себе. Плекання свідомості, що у жорстких історичних баталіях можна покладатися виключно на себе допомогла римлянам, московитам та, до прикладу, британцям побудувати власні наддержави. Ми маємо йти лише вперед, а не топтатися на місці. Вже сьогодні стає очевидним, що нам слід ставити за мету не лише формування соборної самостійної України, а й гуртування навколо себе союзних держав. Варто навчитися коректно та ненав'язливо поширювати на своїх сусідів впливи. Партикулярно-хуторянські орієнтири та жагу соціальної стабільності потрібно переростати.


Малюнок Дмитра
Як Ви сказали, ми живемо в інформаційну епоху. Інколи її називають епохою інформаційної диктатури. Це означає, що інформація чи точніше її правильна подача подекуди важливіша за дію. Як бути ефектним в цьому аспекті?
Інформаційний постмодерн наклав відбитки на всі сфери людської діяльності. І на військову справу в тому числі. Зважаючи на гібридний характер нинішнього збройного конфлікту з Московією, логічний центр війни змістився в царину невійськових дій. А саме у площину інформаційних капканів та засідок. При цьому бойові операції стають вторинними, як напів-ефемерний додаток, який має "підтверджувати правдивість пропагандистської тези". До початку збройного конфлікту на Донбасі московити кілька десятиріч воювали проти нас на інформаційному полі, просто більшість українців, нажаль, про це нічого не знали. Російські танки у Донецьку та Луганську стали наслідком ефективної інформаційної війни Кремля проти України, що активізувалася з приходом Путіна до влади. Відтепер маємо розуміти, що приорітетним у гібридній війні є кут подачі певних подій; їх інтерпретація. І саме тому інформаційна лінія сьогодні є першорядною; вона стає головною зброєю у війні за свідомості, яка більш визначальна ніж війна за території.
Хейтери ПС поширюють тезу, що прихильники руху в основному твердолобі. Тобто люди, які сприймають лише найпростіші меседжі, відгукуються на гасла, але не мають достатнього рівня освіченості та ерудованості, аби їх розуміти. Погоджуєтесь?
Суть в тому, що Фейсбук і соцмережі в цілому і функціонують за рахунок яскравих коротких тез. Ідеологією мають займатися естети, провокатори та адреналінщики. Саме тому вона має походити від лаконічних принагідних гасел, стислість та гострота яких ладна підбурити людину до прямих і ризикованих дій. Ці гасла можна проголошувати на вулиці, писати на паркані чи ширити через інтернет. Інформаційні потоки у світовому павутинні призвичаїли людину до поверхневого сприйняття. І на це потрібно зважати. Інтернет - це щось на кшталт сільнички; в жодному ресторані ніхто не додумується запихати у сільничку кілограм свинини з розрахунком, що вона сипатиметься крізь дрібні отвори немов сіль. Тож в інтернеті має бути дрібна сипуча інформація, без висококалорійних ідеологічних трактатів. Публікація рулонних текстів в мережах і на сайтах є недоречною.
А щодо інтелектуального рівня членів ПС та його симпатиків, особисто я не маю жодного сумніву, що він високий. Той, хто не втратив спроможність критично мислити, чітко розуміє, що таке ПС і яка у нього місія.
Нині світ змінюється дуже швидко. Так само і політика. В чому, на Вашу думку, особливість політики ХХІ сторіччя? ПС готовий бути силою, яку адекватно сприйматимуть на фоні сучасної епохи?
ХХІ сторіччя - це сторіччя метафізичних держав. Не адміністративно-бюрократичних, а саме метафізичних. Раніше люди об'єднувались у родо-племенні союзи, у ордени, у партії, підпільні організації, бандугрупування, натомість зараз у позаматеріальні держави. Фактично це спільнота однодумців, яка починає змагати проти чиновницько-бюрократичних інституцій, на певній території за свої нематеріальні цінності. Така собі підпільна партизанська держава, яка протистоїть бюрократичному тоталітаризму, з кабінетами, стосами протоколів, корупцією, кланами та ментівсько-прокурорською репресивною машинерією. Держава в державі — це найефективніший фронт, який протистоїть режиму внутрішньої окупації. Яскравий приклад: Імарат Кавказ (об'єднання антимосковських сил на території кавказьких республік РФ), або незалежна Україна проголошена у червні 1941 року.
Проект держави Бандери та Стецька — був наскрізно метафізичним, адже фактичних територій ця суверенна одиниця не мала, чиновників та корупціонерів також. Натомість держава існувала в підпіллі, як своєрідна система в системі, і саме за неї змагали воїни ОУН-УПА. Воїни підпільних державних утворень зазвичай уходили в гори чи ліси, та воювали проти окупаційних адміністрацій у конкретних емпіричних проявах. Я переконаний, що заскорублу адміністративну систему, яка опирається на зло бюрократії і на зло чиновницько-мусорського свавілля можна перемогти лише, утворивши метафізичну державу, яка буде конкурувати з нею і розгойдувати її зсередини. В основі нашої метафізичної держави має лежати націоналізм наступального типу. А складатиметься вона з самовідданих людей прямої дії, естетів, провокаторів, підпільників, щирих борців відданих Ідеї. Саме ця формація людей опонуватиме бюрократично-мусорській наволочі і міщанським буржуазним цінностям.
Задля досягнення даних цілей, напевно, все одно потрібна широка підтримка населення. Як її завоювати?

Усе визначає активна меншість. Маси здебільшого — інертні. Ми повинні чітко усвідомлювати, якщо ми хочемо бути самими собою, лишатися тими, ким ми є, нас будуть ненавидіти. Якщо ми матимемо симпатиків, то вони будуть вочевидь ситуативними. Москалі нас ненавидять за нашу самобутність і за наше індивідуальне, відмінне від кацапського, обличчя. Вони хочуть нас уніфікувати. А європейські торгаші нас не люблять через те, що маючи з москалями конфлікт, ми псуємо їм вигідні контракти з "Газпромом".
Ми не повинні подобатись комусь, натомість зобов'язані бути собою. Ми не повинні подобатись санкюлотам і плебсу, натомість гнути свою лінію до переможного кінця. Якби Ісус Христос переймався, чи сподобається його вчення фарисеям і садукеям, то християнство, мабуть, ніколи б не тріумфувало в світі. Апостолів теж було всього 12. Якщо нас, правосеків, завтра лишиться лише 12, то, я думаю, це буде тільки початок. Великі зміни завжди продукувалися не пасивною більшістю, а активною меншістю. Візьмемо "Велику французьку революцію". Вона здійснювалася силами 1-2% населення Франції. Розраховуючи на попсові симпатії, ми примітизуємо свій рівень і самі підпадемо під профанацію. В політиці і без того вистачає естрадно-популістських проектів. В Україні переліміт клоунів, які працюють на широку публіку. Натомість наше слово повинно вбивати з першого пострілу, з моменту звучання початкової фонеми.
Найбільше мене і, думаю, багатьох українців дратує, що вбивці Небесної сотні і регіонали досі залишаються безкарними. Як відомо, непокаране зло зростає. З огляду на це можна прогнозувати розповсюдження протестних настроїв серед громадян?
Мені не цікаве обурення громадян. Мені цікаве обурення революційного класу. Якщо громадяни, як квочки збираються на кухнях і їх невдоволення обмежується словесними пасажами за поглинанням яєчні, я з цими людьми не рахуюся. Їхнє "обурення" - це метафізичне ніщо. Варто прислухатися і зважати на обурення тих людей, які здатні на пряму дію.
Яким чином вберегти малочисельний революційний клас? Адже ми бачимо, що останнім часом з'явилося досить багато сумнівних справ стосовно активістів та добровольців.
Це вершки нації. За них треба рубутися по всім фронтам: в юридичній площині, громадсько-політичній, вуличній. Потрібно ходити на суди та тримати руку на пульсі правозахисної проблематики. Першопричини революцій почасти закладаються активістами організованих громадських правозахисних рухів. Історичний приклад. З чого почали зростати в Радянському союзі свідомі інтелектуально-протестні настрої? З дисидентського руху. Якби совок не почав пресувати дисидентів, то рівень невдоволеності не зростав би. Але розпад будь-якого політичного режиму починається з того, що система провадить репресії проти інакомислячих. Якщо держава засуджує тих, хто має принципову громадянську позицію за допомогою карального апарату, то це перше свідчення того, що режим приречений на революційне повалення. Я взагалі вважаю, що правозахисна діяльність має бути пріоритетною для "Правого сектору". На судах пасіонарії знайомляться, гуртуються і починають випрацьовувати цементуючі елементи революційного класу. Всі невдоволені свавіллям системи приходять на суди, це формує серцевину невдоволення.